З квітнем пов'язане одне з найбільших християнських, свят - Великдень, або Паска (остання назва походить від обрядового печива - паски, яку спеціально випікають до цього дня). Я кажу переважно, бо Великодневі дні не дотримуються певного числа - вони можуть бути зміщені в часі.
Скажімо, з 1983 по 2000 роки Великдень тричі припадав на травень; решта святкували у квітні.
Для багатьох сучасників, вочевидь, є незбагненним, чому Великдень «не гледить числа». Якщо, скажімо, Різдво за всякчас припадає на 7 січня, то два найбільших свята - Паска і Трійця - зміщуються в часі. Саме ця обставина іноді вносить сум'яття серед людей, необізнаних у релігійних тонкощах.
Як відомо, з Великоднем пов'язана біблійна історія воскресіння Ісуса Христа. На тайній вечері - себто напередодні Паски, у четвер - зібралося дванадцять апостолів. Серед них був і сумнозвісний Іуда. Христос (до речі, реальне існування цієї особи нині підтверджують вірогідні факти) сповістив присутніх, що один із учнів сьогодні зрадить його за тридцять срібних. Усі, в тому числі й Іуда, поклялися у вірності. Коли ж на таємне зібрання натрапили слідчі, котрі полювали за проповідником віри, вони не змогли розпізнати, хто є реальний Ісус Христос, Тоді Іуда, підійшовши до вчителя у саду, поцілував його. Як оповідає Євангеліє, так Іуда за тридцять срібних підступно зрадив свого вчителя. Того ж вечора над Христом було вчинено жорстоку розправу -- його живцем розіп'яли на хресті.
Ганебний вчинок учня ввійшов у історію як зразок класичної зради. Відтак „поцілунок Іуди” сприймається в народі як моральна нечистоплотність і підступність. Як стверджує християнське вчення, Ісус Христос свідомо взяв на себе цю кару. Він три дні «ніс розп'яття», а в неділю, коли тричі проспівали півні, воскрес. Отже, Великдень вважається великим днем - воскресіння із мертвих.
Не вдаючись до аналізу цієї біблійної оповідки. скажемо: вона насамперед має глибоке моральне значення, оскільки за всіх часів і в усіх народів зрадництво та підступність зневажалися й осуджувалися. Але в даному випадкові мова йде про «рухомість празника». Чим це зумовлено? Справа в тому, що ми нині користуємося календарним літочисленням, яке об'єднує дванадцять місяців. Натомість астрономічний рік має на один місяць більше - тринадцять. Відтак числа календарного та астрономічного ліку не збігаються. Святкування Великодня провадиться лише за астрономічним циклом. Крім того, Паска має обов'язково збігтися з молодим місяцем. Звідси, отже, і рухливість свята.
Спостережливий читач, очевидно, зауважить: а як бути з передвеликоднім Великим постом, адже він має сталу кількість - сорок днів (так звані чотиридесятнцці). Для того щоб відрегулювати таку рухливість між різдвяними й великодніми святами, відповідно збільшують чи зменшують м'ясниці. Вони можуть бути не менше трьох і не більше п'яти тижнів. Саме за рахунок М'ясниць і регулюють Великоднє свято. Відповідно з Паскою визначають і Трійцю. Вона має „тримати відстань” у п'ятдесят днів (так звана п'ятидесятниця). Не зайвим буде згадати про пости та м'ясниці. Якщо в період великих і малих постів не дозволялося вживати скоромну Їжу, влаштовувати всілякі розваги, зокрема і справляти весілля, то на М'ясниці всі ці обмеження знімалися. Ось чому намагалися брати шлюби тільки на М'ясниці, котрих із нетерпінням чекала молодь. Недарма ж в обіг увійшла поговірка: «Великий піст усім прижме хвіст» чи «Прийшов Великий піст - підігнув і собака хвіст». Дехто вважає, що пасхальні свята безпосередньо пов'язані з християнством. Якщо мова йде про церковну відправу, то це так.
Одначе значна частина атрибутики запозичена від дайбожичів. Це, зокрема, виготовлення паски і насамперед фарбування яєдь - крашанок та писанок. Відомо, що писанкарством займалися ще до впровадження християнства. Це підтверджує випадково збережений експонат, котрий датується IX століттям. Мова йде про писанку з поетичною назвою «Берегиня» (як відомо у язичників це була богиня родоводу). Щоправда, виготовлена вона з кераміки. Є також свідчення, що в Київській Русі існував навіть цех із виробництва таких сувенірів, котрі залюбки брали іноземні купці. За свідченням фахівців, переважно чужинців, українське писанкарство - за художнім рівнем, розмаїттям кольорів, довершеністю малюнків і сюжетністю - прирівнюється до знаменитих китайських та японських мініатюр. Отже, щоб надати святковості й урочистості великоднім святам, християнство вміло використало давню дайбозьку обрядовість; це, зокрема, підтверджує і той факт, що в інших народів, у тому числі й росіян, подібного звичаю при відзначенні пасхальних урочистостей немає. Напередодні Великодня відзначали Вербну неділю. У цей день жінки, нарізавши вербових патичків, несли їх до церкви, щоб посвятити. Галузки ці тримали, як «помічні од недуг і грому»; ними можна було «викликати у посуху дощ».
Для цієї мети брали червону вербу - надто шановане в Україні дерево, оскільки воно найпершим розпукується і. отже, оповіщає про весну. Було за звичай: матері, коли принесли посвячену вербу, неодмінно «били» нею дітей, приказуючи:

Не я б'ю - верба б'є,
За тиждень - Великдень,
Недалечке - красне яєчко.
Будь здоров, як вода,
Будь багат, як земля,
І будь плодний, як лоза!

З цього приводу побутувало цікаве прислів'я: «Верба красна - б'є напрасно, верба біла - б'є за діло». Оскільки на Вербну неділю нерідко наверталися морози, то казали: «Прийшов вербич - кожуха тербич», тобто змушує одягатися в теплий одяг. Останній передвеликодній четвер називається «чистим». Господарі намагалися в цей день вичистити кабанців, огирів та бугайців, пасічники творили борті, тобто готували до сезону бджолині гнізда в дуплах дерев, жінки вранці виносили на подвір'я пікні діжі, більш загартовані діти, якщо було тепло, починали купатися, щоб «тіло було чистим, не напала короста й оминала трясця».
У суботу, напередодні Великодня, жіноцтво готувало писанки та крашанки. Писанкарство в Україні було поширене в усіх без винятку регіонах. Кожна майстриня мала свої рецепти приготування рослинних барвників і оздоблення сюжетних малюнків.
Це було нелегке, що вимагало неабиякого хисту й уміння, зняття. Тільки особливо майстровиті дівчата й жінки могли оволодіти цим мистецтвом. За допомогою бджолиного воску і писала на яйця наносилися вигадливі сюжети різноколірних відтінків. Процес цей вимагав безліч повторів.
Крім писанок на Великдень фарбували і крашанки. Вони мали однотонні кольори. Яйця опускали у відвар із цибулиного лушпиння чи інший природний барвник. Проміжними між писанками і крашанками вважалися мальованки - шкаралупу яйця розмальовували звичайними фарбами. Але вони не мали в народі особливого поширення і вважалися дешевими підробками. Виготовляли писанки переважно дівчата. У перший день Великодня, зібравшись біля церкви або в центрі села, юнки дарували хлопцям свої вироби. За це парубки мусили на храмове свято (воно здебільшого випадало на осінь) причастити своїх коханих купленою медівкою - спеціально звареним за старим рецептом медом (по-народному «медовухою»). Зібравшись осібно, парубки нерідко хизувались один перед одним отриманими дарунками. Якщо хлопець мав образу на дівчину, то повертав писанку або ж привселюдно розбивав її...
В ці дні дівчата починали водити хороводи під супровід розлогих пісень. Власне, початок веснянок переважно збігався з Паскою. Меншим дівчаткам уже дозволено грати в скакалки. Ці забавки тривали до того часу, доки не обсадяться городиною. Після цього матері забороняли «стрибати, бо городина не зійде або ж поб'є її грім чи злива». Очевидно, така засторога продиктована тим, що підлітки, пасучи гуси чи свині, могли не помітити, захопившись скакалками, як тварини забиралися в городину.
З особливим нетерпінням чекали великодніх свят підлітки. Вони заздалегідь готувати собі моцаки - міцні яйця. Пофарбувавши, набирали їх у кишені і, зібравшись у гурт, грали «навбитки». Той, чиє яйце розіб'ється, мусив віддати його задарма. Нерідко шпеткі майстри цієї справи вигравали десятки крашанок. Але при цьому не обходилось і без хитрощів: замість яєць підшуковували подібної форми камінці або ж наповнювали звільнену від рідини шкаралупу воском чи смолою. Застигла згодом речовина робила яйце вельми міцним. Тому досвідчені гравці, перш ніж грати «навбитки», ставили умову - обмінятися яйцями, щоб у такий спосіб виявити підробку.
Із Великоднем пов'язаний ще один обряд. Запалений у суботу посвіт мав горіти в оселі цілу ніч. Удосвіта його гасили і виносили з хати. Лише 14 вересня - на Семена - посвіт знову підвішували до стелі, де він виконував протягом осінньо-зимового сезону свою функцію.
Перший по Великодню четвер називався «наявським», або «рахманським». У цей день намагалися нічого не робити. Старші люди, зібравшись у гурти, йшли до річки й пускали на воду шкаралупи от крашанок, «щоб допливли вони до померлих і оповістили, що був Великий день». Наступний тиждень відводився для поминок за померлими. Його так і називали - «поминки», або «поминальний тиждень». Кожна родина мала за святий обов'язок прибрати надгробки покійників і у визначений день тижня відвідати родиною кладовище. На могилках влаштовували поминальний обід, згадували небіжчиків і залишали їм обрядові страви - крашанки і цукерки.
Не поодинокі випадки, коли місцева влада забороняла священикам робити відправу. Все зводилося до того, щоб День пам'яті відзначати 9 травня. Але ж ця дата має інше значення - перемогу над фашизмом. Та й чи виправдано це з морального боку? Століттями люди відзначали вже усталену дію, і наруга над традицією - ознака бездуховності кожного, хто зважився спаплюжити її. Ще більша провина тих, із чиїх вуст звучали такі накази «від імені громадськості». Що б там було, але чимало з того, що витворив протягом століть наш народ, має глибоке коріння традицій, які були й будуть духовним очищенням минулих і грядущих поколінь.
...Цвітень, красенець, водолій. Ці та інші назви пов'язані з полудневим місяцем весни. Але в народі є ще одна і не менш цікава накличка - «лелечник». Ви, напевно, здогадалися: мова йде про найшанованішу в нашого народу птицю - лелеку, яка, долаючи далекі відстані, приносить на своїх крилах теплу весну. Недарма кажуть: „Прилетів лелека — весну приніс здалека” чи „Перелетів я Десну - приніс вам весну”. Саме в цей час до наших країв чи не в останню чергу повертаються з вирію птахи із чорною ознакою. А їхні менші брати вже встигли обжитися.
Від того і народилося мудрослів'я: «В квітні ластівка день починає, а соловей кінчає».

Взято ТУТ