«Русские» странствия Остроумовой − это, кроме того, поездки в Константиноградский уезд Полтавской губернии (1896) Конечно же, и у так называемых «классических мирискусников» отношение к русской провинции было далеко не однозначно-игнорирующим. Значительное внимание исконной русской провинции уделяла А.П. Остроумова-Лебедева (6). Если судить по дневнику художницы, она, проводя лето 1899 года в деревне Анненки около Калуги (вместо поездки с Уистлером в Америку!), именно здесь убедилась в своем призвании гравера-пейзажиста (7).
Ідейним наставником студента Мартиновича в розробленні народної тематики був видатний російський художник І. Крамськой. Він високо цінував талант молодого художника і покладав на нього великі надії. В 1881 р. Мартинович залишив академію і повернувся на батьківщину, в Костянтиноград . Тут він працює над галереєю портретів селян Полтавщини, що стає вершиною його творчості й визначним явищем в українському мистецтві. Велику мистецьку цінність мають його портрети П. Тарасенка з Кирилівки, О. Бурштримихи з Добреньок, М. Довгого з Шаблинівки, І. Крюка з Лохвиці, Ф. Мигаля та Я. Кричка з Вереміївки та ін. У своїх портретах Мартинович прагнув передати благородство і почуття власної гідності сільської людини. Крім портретів, Мартинович виконав багато пейзажів і жанрових малюнків олівцем. Він малював вереміївські ярмарки, хати й подвір’я, стародавні дерев’яні споруди Полтавщини, інтер’єри.
Мартинович уславився як великий майстер рисунка олівцем. Передаючи світлотіньові ефекти та виявляючи форму, він умів гранично використати багатство тонової градації італійського олівця. О. Сластьон у своїх спогадах про Мартиновича писав: “Де він провів олівцем, там уже не треба поправляти рисунок, відразу виходить закінчення”. Вереміївські малюнки були, по суті, останніми у творчості Мартиновича. Тяжка психічна хвороба, що розпочалася ще в Петербурзі, все більше й більше підточувала здоров я художника. Він хотів продовжувати працювати, але сили його згасали. Йому ще вдалося 1903 р. виставити свої малюнки у Полтаві на виставці, влаштованій з нагоди відкриття пам’ятника І. Котляревському.
Добавлено (03.06.2007, 01:20)
---------------------------------------------
| Quote |
Многоуважаемый Порфирий Денисович.
Профессор Таранушенка прислал мне каталог Вашей выставки и посвященную Вашему творчеству брошюру с редкими репродукциями с “творив” Ваших. Любовался Вашей единственной в своем роде картиной “Хатня Сварка”2. Хотелось бы еще иметь снимки с картин Ваших. Я посылаю Вам вместе с этим мой глубокий товарищеский привет и несколько изданий моих книг. Вы наверное не помните меня, но ровно 25 лет тому назад, как-то под осень я зашел к вам в Константинограде лето-осень 1905-го года и провел с вами, среди ваших козаков, за самоварчиком за родным Украинским хлебом и салом несколько увлекательных часов. Вы много тогда мне рассказывали о ваших записях устных книг и в моей книжке “Энтелехизм” я говорю о записях и об устных книгах х). Я говорил это, вспоминая именно вас и ваши рассказы но когда я писал статью, то за дальностью времени молодых лет моих не мог вспомнить вашей фамилии. Теперь благодаря Таранушенке я нашел опять своего старого друга, знакомство с которым продолжалось всего несколько часов но память о коем живет десятилетия уже. Разрешите выразить вам из-за океана глубокий привет. стр. 8-я (средняя колонна) “а теперь начинай другой лист”, это ваша даже фраза, Порфирий Денисович! Давид Давидович Бурлюк. |
Увазі читачів пропонується віднайдений лист Давида Бурлюка (1882–1967) до Порфирія Мартиновича (1856–1933), що відкриває не помічену дослідниками сторінку біографії обох митців. Тяжіння до батьківщини (нагадаємо, що Д. Бурлюк народився на Харківщині) виявилося і в щирій зацікавленості роботами П. Мартиновича, художника і фольклориста, і в дещо ностальгійних спогадах про особисту зустріч. Досі не оприлюдненим є й засвідчений цим листом факт спілкування з Д. Бурлюком видатного вітчизняного мистецтвознавця Степана Таранушенка. Про згадуваний у листі період життя мовиться у пізніших спогадах Д. Бурлюка: “Мой отец опять без работы. Но уже к весне 1905 года он находит место в имении “Нагорная” Полтавской губернии около Константинограда ... По целым дням пишу пейзажи. Это лето 1905 года должно быть отмечено созданием ряда уже доведенных до известного выявления “законченности” пейзажей Украины”1.
Лист зберігається в науково-галузевому архіві Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, фонд № 11 (П. Д. Мартинович), од. зб. 235. Текст надруковано на машинці на аркуші паперу 27,5 х 21,5 cм. Адреса позначена штемпелем (зберігся й конверт від листа з таким самим штемпелем на місці зворотної адреси). Дати й авторський підпис написано чорним чорнилом (у публікації виділені курсивом). Знак виноски х) й сама виноска написані олівцем (у публікації виділені курсивом).
Подаємо лист зі збереженням орфографії й пунктуації автора.
